У Києві проходить IV Лінія іспанського кіно

Фільм "Одне твоє слово"

Від кіно, знятого жінкою, можна чекати надмірних сентиментів та романтики, що, як липка гумка, затикає кожну дірку. Взяти хоча б Ненсі Мейєрс з її «Відпусткою за обміном», «Чого хочуть жінки» та «Любов за правилами і без». У жіночому кіно нічого поганого немає, хіба що те, що чоловіки автоматично виявляються у прольоті як глядачі. Вони посміються, замилуються, ну може, ще й потайки витруть скупу чоловічу сльозу в особливо зворушливих моментах, але ж до кінця не зрозуміють. Принаймні так думає ЦА жіночих фільмів. Іспанка Анхелес Гонсалес Сінде – жінка, але «Одне твоє слово» не є суто жіночим. Головні героїні – далекі від красунь та розумниць Мілагрос та Росаріо працюють двірничками та мріють про краще життя. Цинічна Росаріо давить прагматизмом, а Мілагрос під час роботи використовує мітлу в якості мікрофону. Така вже вона, життєрадісна і по-дитячому безпосередня. Самі того не помічаючи, жінки стають єдиними рідними одна одній людьми. Щоправда, для однієї ці стосунки небезпечно балансують на межі кохання і дружби. І Сінде правильно робить, що не вдається до розсусолювань на цю тему – навпаки, мотив кохання Мілагрос до подруги подано в тонких деталях. І їх досить. У «Одному твоєму слові» гармонійно співіснують іронія та трагічна безвихідь. Чого тільки вартує персонаж матері Росаріо, яка сновидою блукає по хаті та заходить без дозволу туди, де налагоджується статеве життя її дочки. Сміх блискавично змінюється на сум, майже як на обличчі вуличного міма, коли подруги знаходять у сміттєвому баку немовля. Після цього повороту Сінде відкриває меню, де читаємо страх, самотність і розпач. Вона грається із флешбеками, проводить паралелі із дитинством та дорослим життям подруг, аби зробити парадоксальний висновок «деякі люди настільки самотні, що відштовхують від себе людське тепло, бажаючи його найбільше». Зітхнула полегшено на фінальних кадрах, бо в реальному житті людям не так просто поділитися самотністю, єдиною вірною подругою, з іншими.